Позакласні заходи

Година спілкування до Дня української писемності

 

Ведуча 1

Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.

Ведуча2

Мова моя українська,
Батьківська, материнська,
Я знаю тебе не вивчену –
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів покликану
Не з словників насмикану

Ведуча1

Ти у мені із кореня,
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси накована,
В чистій воді смакована,
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людським намокнута,
З кров’ю моєю змішана,
І аж до скону захищена.

Ведуча2

6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: "На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: "Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця".

Ведуча1

Сьогодні наше свято – це свято української мови та писемності. З часу винайдення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі.

Ведуча2

Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми – знак миру. Потім – схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті – ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови – є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.

Ведуча1

Існує два різновиди старослов’янських писемних знаків: кирилиця (на честь першовчителя слов’ян ) і глаголиця .

Кириличний алфавіт з XI ст. широко застосовується в історичній та світській літературі східних слов’ян. Від давньоруського періоду його успадкували всі три східнослов’янські народи: російський, український і білоруський.

В історії кириличного письма розрізняють три періоди: устав, півустав і скоропис. У середині XVI ст. у східних слов’ян виникає друкарство, друкований алфавіт створений з деякими змінами, на основі півуставного письма. Перша датована книга  надрукована в Україні – у Львові – 1574 р. Іваном Федоровим.  

Ведуча2

У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. "Повість минулих літ" називає книги "ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини". "Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, – зазначав літописець, – то знайдеш користь душі своїй".

Ведуча1:

 Україна та її культура святкують своє відродження. Але цьому передувала тяжка боротьба. Дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу наймогутніших царських сатрапів та посіпак шлахетсько-панських і своїх панів.

§  1720 рік – російський цар Петро I заборонив друкувати книжки українською мовою.

§  1796 рік – видано розпорядження про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

§  1775 р. – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

§  1862 р. – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.

§  1863 р. – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

§  1876 р. – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.

§  1884 р. – закрито всі українські театри.

§  1908 р. – вся культура і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою , "могущей визвать последствия, угрожающиє спокойствию и безопасности Российской империи".

§  1914 р. – російський цар Микола ІІ ліквідує українську пресу газети і журнали.

§  1938 р. – сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

§  1983 р. – видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

§  1989 р. – видано постанову яка закріплювала в Україні  російську мову  як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.

§   

Ведуча2

Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.
 

Ведуча1

Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:
 

Ведуча2

Ось і підходить до кінця наша година спілкування про українську писемність та українську мову. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

Ведуча1

Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

Літературно-музична композиція

«Вона мені за пісню і сльозу»

( до Дня рідної мови)

                                                   Підготувала і провела

вчитель української мови

та літератури

Бучма О.М.

2012

( Зал святково прикрашений рушниками, кетягами калини, колоссям, плакатами, стіннівками.

Під звуки ліричної пісні на сцену виходять ведучі).

Ведуча.   Україна – золота чарівна сторона. Земля рясна, уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилися і живуть.

Ведучий.   У глибину століть сягає історія нашого народу. Пізнати минуле отчого краю і рідної мови нам допомагають книги і самобутня творчість нашого народу: мелодійні пісні та думи, барвисті коломийки та ліричні хороводи, чарівний, фантастичний світ казок .

Ведуча.   тож запрошуємо всіх вас на свято української мови, яка є міцним корінням нашої вічноживої культури.

Ведучий.   Хай сьогоднішнє свято відкриє перед вами, юні друзі української мови, розум, мудрість, гумор нашого талановитого народу.

( Звучить « Ave, Maria», почергово виходять на сцену учні із запаленими свічами.)

Учениця1.   Споконвіку було слово, і Слово було у Бога, Слово було Бог!

Учень2.   Слово сяйливе, бо з сонця благословилося. Слово вічне, як вічна під небесами його матінка-земля.

Учениця1.   Слово живе, бо зродилося у Любові. Слово сильне, бо зросло на Вірі.

Учень2.   Слово чесне, бо освячене Правдою .

Учениця1.   Слово заповітне, бо покликане здобути Волю.

Учень2.   Слово віще, бо несе під серцем Надію на життя.

(  До зали заходить дівчинка в українському вбранні і несе хліб на рушнику. Звучить пісня «Чом, чом, чом, земле моя…»

Дівчинка.                    Буду я навчатися мови золотої

У трави –веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

Буду я навчатися мови-блискавиці

В клекоті гарячім кованої криці,

В корневищі пружному ниви колоскової,

В клекоті шовковому пісні колискової.

( Виходять.  Під музику пісні «Моя Україно» діти заходять до зали.)

Учень 1.

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має.

Учень2.

Як же мову ту забути,

Котрою навчила

Ніжно, щиро говорити

Ненька наша мила.

Учень3.

Мово українська,

Мово моя рідна!

Чому тебе цураються?

Чом ти така бідна?

Учень4.

Пахуча, мов квітка,

Розкішеа, мов пава!

За те тобі, моя мово,

Вічна честь і слава!

Учень5.

Як не любити ту мову нашу?

Мені вона найкраща в світі,

Гарніша, ніж весняні квіти.

І, як першої любові,

Не заміню тієї мови!

Учень6.

Не посмій забути маминої мови.

Нею квітне поле і гудуть діброви.

Можеш призабути запах рути-м’яти,

Але рідну мову мусиш пам’ятати.

Учень7.

Можеш не впізнати голосу діброви,

Та не смій зректися маминої мови.

Бо як відречешся, кине тебе пісня,

Будеш ти без неї, наче вишня пізня.

Ведуча.   Золота струна мови – символ таланту, краси і добробуту народу. Вона піснею бринить у його душі, барвисто квітує на рушниках та килимах, дивує вигадливістю кольорових мініатюр на писанках, але найголосніше озивається в пісні.

( Виконується пісня.)

Ведучий.   Почуйте, друзі, крик  згорьованої  душі українських поетів, зойк їх зраненого серця, відчуйте їх болі у своїй душі – і згадайте, що ми українці, нащадки козацького роду, а не хохли без роду племені.

Читець1.

Пишається Париж і Рим

Одвічно рідним словом,

Чого ж втрачаєм тільки ми

Свою співучу мову?

Без мови гине всякий слід

І роду, і народу.

Як пам’ятає мову рід¾

Не буде переводу.

Хіба манкурти ми чужі

Чи яничари люті,

Щоб за дешеві бариші

Свій рідний дух забути?!

На крила пам’яті, орли,

Пора у путь, братове,

Ми українці – не хохли,

Ми не забули мови!

Ми краще на льоту помрем,

Ніж бути в нас руїні.

Ми нашу мову збережем,

Коли ми – Україна!

Читець2 .

Читець1.    Українці мої! Дай нам, Боже, і щастя, і сил!

Читець2.   Можна жить і хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Читець1.   Тільки хто ж колись небо прихилить до наших могил,

Читець2.   Як не зраджена нами, зневажена нами Вкраїна…

Ведуча.   Мова – це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив».  Зречення рідної мови в наслідку призводить не тільки до мовної деградації, а й до самознищення особистості.

( Інсценізація поезії Володимира Сіренка «Балада про первертня»)

(Сільська хата. Біля воріт стоїть стара мати.)

Дикторський текст.

Ой за ворітоньками тітка Харитина

Билася, мов горлиця, виглядала сина.

  Мати.

Зранку виглядаю, лиш зоря заграла,

А його не видно, а його немає.

Хлопчаком в Росію виїхав блукати

І забув дорогу до рідної хати…

Тільки прилітають із країв далеких

Щовесни до мене стомлені лелеки,

Та іще дві ластівки під зруділу стріху

На легку розраду, на веселу втіху.

(  Лунає пташиний спів, мати прислухається, посміхається.)

Дикторський текст.

Защебече котра на хуткій дротині,

І здається тітці, що не в самотині…

А як павутиння попливе над лугом

Й відлітають птахи, знову стогне мати…

Мати.

Скільки тебе, голубе, буду виглядати.

Приїзди скоріше. Ждати вже несила,

Вже мене гукає по ночах могила.

( У глибині сцени з’являється юнак, розігрується сцена зустрічі матері і сина.)

Дикторський текст.

І, почувши, мабуть, матері зітхання,

Син таки приїхав рано, на світанні.

Йде він через поле, йде він попід гаєм.

Тітка Харитина з хати вибігає

І летить назустріч, наче біла птиця,

Простягає руки, чорні від землиці,

До свого серденька сина пригортає.

Мати.

Милий мій лебедику, як живеш?

( Син відсторонюється від матері).

Син.

В общем я живу неплохо.

Ну зачем маманя эти  слезы, вздохи…

Дикторський текст.

Тітка заніміла.

Мати.

Що це він белькоче?

( Під дикторський текст іде інсценізація)

Дикторський текст.

Уночі не спала, виплакала очі.

А як засиніло у долинах зранку

Відшукала в скринях нашу вишиванку.

Випрала, на сонці вигріла сорочку,

Мов колись у біле одягла синочка

Й повела за луки, у густу діброву,

У проміння щедре, у росу ранкову.

Заспівали сину солов’ї про літо,

Посміхнулось небо, уклонились квіти,

Закружляло всюди маєво зелене.

Син просяяв раптом і промовив…

Син.                                     Нене!

( Схиляється перед матір’ю, цілує її руки.)

Ведучий.

Багато є в тобі щедрот,

Моя Вкраїно чорноброва,

І ми народ – тоді народ,

Як є у нього рідна мова.

Ведуча.

О слово рідне! Подарунок мами!

І пісня ніжна, і розрада нам!

І всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам.

Ведучий.   Українська мова не тільки співуча, мелодійна, лагідна, але й багата на гумор і сміх. Ще донедавна було й таке, про що розповідають гуморески Павла Глазового.

Читець 1.

«Серед темної ночі»

Серед ночі Київ

Криється туманом.

Розмовляє вітер

З бронзовим Богданом

¾ Облітав я,¾ каже, ¾

Вулиці всі чисто.

Як змінився Київ,

Це прадавнє місто!

Де вітри гуляли,

Там нові квартали…

А Богдан зітхає:

¾ Що там ті квартали…

Нині і кияни

Зовсім інші стали.

Я сто літ на площі

Днюю і ночую,

Але дуже рідко

Рідну мову чую.

Читець2.

«Турок»

Збирається мій знайомий

В далеку мандрівку.

Придбав собі в Туреччину

На тиждень путівку.

Голова тріщить у нього

Від отих уроків…

Костюм купив елегантний,

Вчить турецьку мову.

Уже знає, як звуть турки

Свиню і корову,

Як спитати по-турецьки,

По чім у них шуби,

Де купити мило й пасту,

Яка чистить зуби.

Він, до речі, в Україні

Живе тридцять років.

Ходить всюди, як хазяїн, аж дверима гурка,

Хоча мову українську

Знає гірше турка.

Ведуча.   Сподіваємося, що серед нас немає персонажа останньої гуморески.

Ведучий.

О, не згуби ти свого родоводу,

Безсмертна мово, рідна і терпка,

Ти є душа співучого народу,

Що був і є, і буде у віках.

( Учениці читають молитви до мови).

Учениця1.

Рідна мово моя українська,

В світі гордо, натхненно звучи!

Волелюбна моя, материнська,

Мово рідна моя, не мовчи!

Хай же світлою буде дорога

Серед різних нелегких доріг…

Ми звертаємось нині до Бога,

Щоб тобі, мово, він допоміг.

Матір Божа, свята і єдина,

Дай нам щастя, любові й тепла!

Щоб квітуча моя Україна

Рідну мову, як стяг, підняла.

Будь прихильною, матінко Божа!

Жити праведно в світі навчи!

Щоб світила нам зірка погожа.

Мово рідна моя, не мовчи!

Учениця2.

О Мати Божа, о райський цвіте,

Тебе благають вкраїнські діти:

Не дай в неволі нам пропадати,

Вкраїну нашу верни нам, Мати.

Де наші предки вмирали в ранаї,

Не дай нам, дітям, жити в кайданах,

Позволь зібрати жертв наших жниво,

Вкраїну нашу верни нам, Діво!

Ведуча.   Тож плекаймо чудовий сад української мови, донесений до нас із глибини віків. Шануймо ж мову наших предків, мову Шевченка і Франка. Нехай вона стане мовою наших дітей і онуків, мовою наших нащадків, щоб не зникла Україна, не зник великий материк у слов’янському морі..

Ведучий.

Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово!

У барвінки зодягайся, українське слово.

Колосися житом в полі, піснею в оселі,

Щоб на все життя з тобою ми запамֹятали,

Як з дитячої колиски мову покохали.

Читець.

                                      Ой яка чудова

                                  Рідна наша мова!

                                  Без неї ми, друзі,

                                  Не скажем ні слова.

                                  Українська мова,

                                  Як квітка барвиста,

                                  Слова, ніби перли

                                  З коралів намисто.

                                  Свою рідну мову

                                  Треба шанувати,

                                  Вона нас навчає,

                                  Ніби рідна мати.

                                  Нашу милу мову

                                  Чуємо повсюди,

                                  Нею розмовляють

                                  Найщиріші люди.

                                  І я , українка,

                                  Горджуся щомиті:

                                  Моя рідна мова –

                                  Найкраща у світі!

( Виходять усі учасники свята.)

Ведуча.  

Вже скінчилось свято,

І прощатись нам пора.

Ми бажаємо Вітчизні

Усі учасники свята ( разом):

Щастя, миру і добра!




Сценарій вечора-реквієм Небесній Сотні "Коли до зброї стають діти, народ цей не перемогти..."
https://drive.google.com/open?id=0B4gB1Dr8hgqCZjNLLXltOGxxajQ